ІГРОВІ ПРИЙОМИ
ТА СИТУАЦІЇ НА УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В 1 КЛАСІ
Шестирічний першокласник у школі – найемоційніший учень. Для нього гра, казка,
вигадка – це невід’ємна складова духовного життя. І вчитель має підтримати,
пробудити в душі кожного цікавість до пізнання навколишнього світу, запалити
вогники дитячої думки і творчості.
Видатний український педагог В.Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям»
писав: «Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини
вливається життєдайний потік уявлень і понять» [3, с.95-96].
Для дітей шестирічного віку гра є найпривабливішою формою діяльності. Вона дає
дитині інформацію про навколишню дійсність, предмети та їх властивості, явища,
закономірності, закони природи й суспільства, про людину і, нарешті, про самого
себе. Гра – творчість, гра – труд. Саме в іграх розпочинається невимушене
спілкування дитини з класним керівником, виникає взаєморозуміння між учителем і
учнем. У дітей виробляється звичка зосереджуватись, працювати вдумливо,
самостійно, в них розвивається увага, пам’ять, прагнення до знань.
Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, дитина, граючись,
«здобуває» в уяві те, що недоступне їй в реальному житті. Захопившись, вона не
помічає, що вчиться – пізнає, запам’ятовує нове, орієнтується в незвичних
ситуаціях, переносить і поглиблює набутий раніше досвід, поповнює запас
уявлень, понять, розвиває фантазію.
Як відомо, гра – один з найефективніших засобів збудження в учнів інтересу,
позитивних емоцій, розвитку фантазії, мислення, формування понять, вироблення
інтелектуально-практичних умінь і навичок, виховання самостійності,
наполегливості, розширення кругозору тощо.
В ігровій діяльності найповніше розкриваються індивідуальні особливості кожного
школяра. Ігрові ситуації дають змогу вчителю легко привернути увагу учнів і
протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до важливих і
складних предметів, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити
увагу дітей не завжди вдається. Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів
стомлює їх, викликає байдужість до навчання. А вже розв’язування цих самих
прикладів під час гри «Хто швидше?» стає для дітей захоплюючим, цікавим.
Дидактичні ігри на уроках математики можна використовувати для ознайомлення
дітей з новим матеріалом, його закріплення, повторення раніше вивченого, для повнішого
і глибшого осмислення та засвоєння набутих знань. Ігри дають змогу
індивідуалізувати роботу на уроці, добирати завдання, посильні для кожного
учня, що максимально розвиває дитячі здібності. Підпорядковані меті уроку, вони
сприяють розв’язуванню поставленого завдання.
Учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками,
абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення; вони вчаться
висловлювати думку у зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи математичну
термінологію.
Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту навчального матеріалу, класовод
чітко планує діяльність учнів, спрямовує її на досягнення поставленої мети.
Дібравши заняття відповідно до програми, він надає йому ігрової форми, визначає
відповідні дії. Власне ігровий задум, що спонукає учнів до участі у грі, і
становить її основу.
Важливо заздалегідь підготувати дидактичний матеріал для гри, продумати
послідовність ігрових дій, організацію своїх вихованців, тривалість гри, її
контроль та підсумування. Ігри у 1 класі рекомендуються на кожному уроці, коли
учні ще не звикли до тривалої, напруженої, суто навчальної діяльності і швидко
стомлюються. Під час гри вони відпочивають, оскільки спадає розумове
напруження.
Ігри, що пропонуються на початку уроку, мають збуджувати думку учня, допомагати
йому зосередитись і виділити найважливіше, націлити на самостійну діяльність.
Інколи на грі будується весь урок.
Проте зауважу, що окремі ігри занадто збуджують емоції дітей, надовго
відвертають їхню увагу від основної навчальної мети заняття. Адже шестирічні
школярі ще не вміють керувати своїми емоціями, довільно перекладаючи увагу,
зосереджуватись у потрібний момент. Тому ігри, що викликають сильне емоційне
збудження, бажано практикувати лише в кінці заняття.
Щоб ігрова діяльність на уроці була ефективною і давала бажані наслідки,
обов’язково слід керувати нею, дотримуючись таких вимог:
1. Проводити гру лише тоді, коли кожен учень забезпечений необхідним
дидактичним матеріалом, чітко усвідомив мету й послідовність дій.
2. Результат гри має бути зрозумілим кожній дитині, неодмінно оцінюватись, а
хід її контролюватись учителем.
3. Неприпустимо принижувати гідність дитини, коли вона виявляє невправність
(образливі порівняння, глузування тощо).
4. Чітко пояснювати зміст гри, її правила, уникаючи багатослів’я.
5. Якщо гра складна, потрібно проводити її поетапно, щоб учні зрозуміли й
засвоїли спочатку окремі дії, а по тому гру в цілому та різні її варіанти.
Весь ігровий матеріал необхідно чітко систематизувати й згрупувати таким
чином, щоб ним було зручно користуватись. Наприклад, дрібні предмети (цифри,
знаки, монети, кружечки, квадратики тощо) слід зберігати в коробках з написами
або зображеннями цих предметів. У конвертах – плоскі геометричні фігури,
малюнки різних предметів тощо. Їх теж треба підписати або зверху наклеїти
відповідне зображення. Доцільно розсадити учнів (зробити це непомітно, щоб вони
навіть не здогадалися, що вчитель до слабких ставиться з недовір’ям) так, щоб
за кожною партою сиділи сильний учень і слабший. А рівень знань і розумового
розвитку дітей у рядах парт має бути приблизно однаковим. Тоді шанси виграти
матимуть учні кожного ряду.
Гра на уроці має бути добре організована і цілеспрямована. Щонайперше учням
треба усвідомити правила – єдині за формою для всіх ігор, щоб поступово
виробився стереотип. Такі правила зобов’язують дітей діяти строго по черзі чи
колективно; відповідати за викликом, уважно слухати відповідь товариша, щоб
виправити його за потребою, не повторюватись; не заважати іншим; чесно
визнавати свої помилки тощо. У цьому полягає організовуюча роль правил гри.
Крім того, вони є засобом керування грою: вказується спосіб дій і їх
послідовність, формуються вимоги до поведінки, регулюються взаємини дітей у
грі.
Учитель весь час контролює діяльність класу, спрямовує гру, заохочує
запитаннями чи репліками, непомітно підтримуючи слабших дітей, підбадьорюючи
їх, запобігаючи виникненню конфліктів тощо. Не слід захоплюватись лише
дидактичною метою гри, недооцінюючи її виховного значення, бо це призводить до
того, що учні починають хитрувати, добиваючись успіхів нечесним шляхом, не
дотримуючись правил гри, нехтуючи інтересами колективу. Залежно від обставин
класовод має знайти час і вказати учневі на такі проступки, пояснивши, до чого
це може спричинитися (хитрування, недобросовісне виконання своїх обов’язків).
Однак не варто вдаватися до тривалого моралізування.
У грі обов’язково беруть участь всі учні класу. Тому завдання слід добирати
короткі й посильні, уникаючи одноманітності, запобігаючи утворенню черги
гравців (щоб включитись у гру), оскільки це знижує інтерес, стомлює дітей.
Пропоную сформулювати загальні правила гри для учнів у такій жвавій формі:
1. Уважно слухай і запам’ятовуй необхідні дії, їх послідовність.
2. Пам’ятай: успіх залежить від чіткого усвідомлення кінцевої мети. Не поспішай
виконувати завдання, недослухавши до кінця вчителя. Поспішність так само
шкідлива, як і зайве зволікання.
3. Уважно слухай відповіді товаришів, щоб у разі потреби щось виправити або
дещо доповнити.
4. Дотримуйся своєї черги, не заважай товаришам, не роби нічого зайвого, будь
дисциплінованим.
5. Чесно визнавай свої помилки, якщо товариші довели, що ти неправий.
Помилитися може кожний.
6. Не хитруй, не шукай нечесного шляху для перемоги. Цим ти підводиш товаришів
і втрачаєш свій авторитет.
На останньому пункті вчитель має особливо наголосити і застерегти, що
навіть у такому разі, коли все виконано як слід, але хоч один учень схитрував,
то команда займає останнє місце. За правильність, чесністю у грі стежить не
лише вчитель, а й учні.
Ігрові ситуації легко може створити й сам учитель. Ось кілька прикладів.
Під час вироблення в першокласників навичок лічби доцільно запропонувати
завдання в такій ігровій формі.
1. Учитель розставляє на набірному полотні картки з зображеннями різних
предметів і пропонує полічити окремо тварин, а потім овочі, фрукти тощо.
2. Класовод плескає в долоні, учні також плескають приблизна стільки ж разів і
лічать оплески.
3. Учитель стукає указкою по столу кілька разів, а учні, полічивши стуки,
мовчки піднімають картку з відповідною цифрою.
4. На дошці записано число або прикріплена цифра з роздаткового матеріалу.
Завдання: показати (підняти у руці) стільки ж паличок.
5. Лічба дітей у класі. Вчитель показує на першого учня, той встає, а всі хором
кажуть «один», потім показує на школяра, що сидить поруч, той швидко встає (а
перший сідає), всі хором кажуть «два» і т.д.
Так само лічать учнів, що сидять один за одним у кожному ряду парт. Потім
учитель пропонує не просто вставати, а й передавати свою картку з цифрою
(порядковий номер) наступному учню, який піднімається після нього, прилучає
свою картку і т.д.
Таким чином діти поступово запам’ятовують порядок лічби.
Для розвитку просторових уявлень, уваги, пам’яті корисні такі ігри.
Розстав за зростом
Матеріал. Різної висоти предмети, іграшки, зображення на картках
тощо.
Примітка. Бажано дібрати два-три предмети однакової висоти, щоб
викликати в учня деяку розгубленість, подив, спонукати замислитись, шукати
виходу і, нарешті, дійти потрібного висновку.
Зміст гри. Завдання можуть бути різні, наприклад, розставити
предмети від найменшого до найбільшого або навпаки. А далі кілька додаткових
запитань: «Який предмет має порядковий номер 7 (3, 4, 5 тощо)? Скільки
предметів усього? Який порядковий номер найбільшого (найменшого) предмета?
Назви предмети, що мають парні (непарні) номери і т.д.». У порядку збільшення
(зменшення) корисно розкладати предмети різної довжини (ширини).
Коли є два однакові набори матрьошок, коробок або інших предметів, пропоную
розставляти їх так: спочатку знайти два однакові найбільші, а потім ліворуч і
праворуч від них – решту предметів у порядку спадання.
Такий принцип гри застосовується для закріплення уявлень «широкий і вузький»,
«товстий і тонкий».
Куди підеш і що знайдеш?
Матеріал. Іграшки і різні предмети.
Зміст гри.
Варіант 1. Учитель заздалегідь розкладає іграшки в різних місцях
класу і звертається до дітей: «Підеш вперед – знайдеш олівець, праворуч –
«Буквар», ліворуч – ручку, назад – зошит». Викликаний учень забирає всі речі й
розповідає, куди він ішов і що знайшов.
Варіант 2. Класовод розкладає предмети, але нічого не говорить. Учні по
черзі самі беруть предмети і пояснюють, куди йшли і що знайшли.
Відгадування форми предмета на дотик
Матеріал. Різні геометричні фігури, плоскі та об’ємні іграшки,
дрібні предмети: горіхи, жолуді, каштани тощо. Вони заповнюють мішечок з
тканини на 1/3.
Зміст гри.
Варіант 1. Учневі зав’язую очі, і він помацки дістає з мішечка
предмети, на дотик визначає, що саме у нього в руці, називає вголос і лише по
тому витягає руку з мішечка і показує цей предмет.
Варіант 2. Класовод називає предмет, а дитина відшукує його на дотик у
мішечку.
Пароль – правильна відповідь
Зміст гри. Вчитель розставляє на набірному полотні різнокольорові
прапорці і картки з прикладами. На дошці заздалегідь записана задача (краще у
двох варіантах). Учень одержує відповідальне доручення – «минути» всі пости
«супротивника» (позначені різнокольоровими прапорцями) і передати важливі
відомості у штаб (червоний прапорець) «Пройти мимо поста» означає правильно
розв’язати приклад: вручити пакет командиру – правильно розв’язати задачу.
Класовод попереджує, що поспішність, необдуманість призводить до помилок. На
«постах» затримують усіх підозрілих, тобто тих, у кого неправильний пароль
(помилкова відповідь). Цю гру бажано проводити, записавши завдання на дошці.
Наприклад, (1 клас, 1 десяток):
6 + 3 = 8 – 3 =
7 + 2 = 9 – 9 =
9 – 7 = 4 + 0 =
Задача. В одній клітці 6 кролів, у другій – 2. Розмістити кролів так, щоб у
кожній клітці їх було порівну.
Результат гри слід повідомити учням відразу, вказавши, кого і на якому посту
«затримали». Переможців викликати на середину класу і привітати оплесками.
Про серйозність дитячої гри написано так багато, що навряд чи знайдуться ті,
хто вважає її просто забавкою. Тим більше серед професійних педагогів. Однак
серйозний погляд на гру також не убезпечує від перегибів, зокрема, від
задидактизованого ставлення до гри. Відома істина: краще те, що природно.
Тож учімося гратися і граймося щиро, від усієї душі.
Література
1. Король Я.А. Ігрові ситуації на уроках математики у 1 класі чотирирічної
початкової школи. – К.: Радянська школа, 1988. – 32 с.
2. Мацько Н.Д., Микитинська М.І. Ігрова діяльність учнів на уроках математики
// Початкова школа. – 1980. – №9. – с.46-53.
3. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський // Вибрані твори:
у 5 т. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 3. – С. 5-279.
